L'estaca
Lluís Llach| Originale | UCRAINO [Natalja Presnova, 2022] |
| L'ESTACA L'avi Siset em parlava de bon matí al portal mentre el sol esperàvem i els carros vèiem passar. Siset, que no veus l'estaca on estem tots lligats? Si no podem desfer-nos-en mai no podrem caminar! Si estirem tots, ella caurà i molt de temps no pot durar, segur que tomba, tomba, tomba ben corcada deu ser ja. Si jo l'estiro fort per aquí i tu l'estires fort per allà, segur que tomba, tomba, tomba, i ens podrem alliberar. Però, Siset, fa molt temps ja, les mans se'm van escorxant, i quan la força se me'n va ella és més ampla i més gran. Ben cert sé que està podrida però és que, Siset, pesa tant, que a cops la força m'oblida. Torna'm a dir el teu cant: Si estirem tots, ella caurà i molt de temps no pot durar, segur que tomba, tomba, tomba ben corcada deu ser ja. Si jo l'estiro fort per aquí i tu l'estires fort per allà, segur que tomba, tomba, tomba, i ens podrem alliberar. L'avi Siset ja no diu res, mal vent que se l'emportà, ell qui sap cap a quin indret i jo a sota el portal. I mentre passen els nous vailets estiro el coll per cantar el darrer cant d'en Siset, el darrer que em va ensenyar. Si estirem tots, ella caurà i molt de temps no pot durar, segur que tomba, tomba, tomba ben corcada deu ser ja. Si jo l'estiro fort per aquí i tu l'estires fort per allà, segur que tomba, tomba, tomba, i ens podrem alliberar. | Cтовп [1] Дідусь колись говорив мені Вранці біля воріт, Поки чекали на сонце ми Й дивились, як їдуть вози: Онучку, чи бачиш ти стовп той, до якого прикуті ми всі? Якщо ми не зможем знести його, То навіть не зможемо йти. Якщо потягнем, він впаде, Адже не вік він проживе, певно він згине, згине, згине, Бо давно прогнилий вже. Якщо його я потягну, Якщо потягнеш також ти, певно він згине, згине, згине І ми звільнимось врешті. Онучку, минув давно час мій, Шкіра вже з долонь зійшла, Сили вже мене лишають, А стовп наче важче ще став. Знаю я точно, що згнив він, Але який же важкий! Іноді вже немає сил, Ти заспівай пісню тоді: Якщо потягнем, він впаде, Адже не вік він проживе, певно він згине, згине, згине, Бо давно прогнилий вже. Якщо його я потягну, Якщо потягнеш також ти, певно він згине, згине, згине І ми звільнимось врешті. Дід більше не каже нічого, Забрав його вітер злий, Тільки він сам знав навіщо, Один я вже біля воріт. Коли ж мимо пройдуть хлопці, То буду співати я їм Дідову пісню останню ту, Якій він колись мене вчив: Якщо потягнем, він впаде, Адже не вік він проживе, певно він згине, згине, згине, Бо давно прогнилий вже. Якщо його я потягну, Якщо потягнеш також ти, певно він згине, згине, згине І ми звільнимось врешті. |
Diduś kołyś hovoriŭ meni
Vranci bilja vorit,
Poky čekały na sonce my
J dyvyłyś, jak jiduť vozy:
Onučku, čy bačyš ty stoŭp toj,
do jakoho prykuti my ŭsi?
Jakšćo my ne zmožem znesty joho,
To naviť ne zmožemo jty.
Jakšćo potjahnem, vin vpade,
Adže ne vik vin prožyve,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine,
Bo daŭno prohnyłyj ŭže.
Jakšćo joho ja potjahnu,
Jakšćo potjahneš takož ty,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine
I my zvilnymoś vrešti.
Onučku, mynuŭ daŭno čas mij,
Škira ŭže z doloń zijšła,
Syły ŭže mene łyšajuť,
A stoŭp nače važče šće staŭ.
Znaju ja točno, šćo z'hniŭ vin,
Ale jakij že važkij!
Inodi ŭže nemaje sył,
Ty zaspivaj pisnju todi:
Jakšćo potjahnem, vin vpade,
Adže ne vik vin prožyve,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine,
Bo daŭno prohnyłyj ŭže.
Jakšćo joho ja potjahnu,
Jakšćo potjahneš takož ty,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine
I my zvilnymoś vrešti.
Did bilše ne kaže ničoho,
Zabraŭ joho viter złyj,
Tilky vin sam znaŭ navišćo,
Odyn ja ŭže bilja vorit.
Koły ž mymo projduť xłopci,
To budu spivaty ja jim
Didovu pisnju ostannju tu,
Jakij vin kołyś mene ŭčiŭ:
Jakšćo potjahnem, vin vpade,
Adže ne vik vin prožyve,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine,
Bo daŭno prohnyłyj ŭže.
Jakšćo joho ja potjahnu,
Jakšćo potjahneš takož ty,
peŭno vin z'hine, z'hine, z'hine
I my zvilnymoś vrešti.